«Хотів би я бути наполовину таким чудовим,

як думає моя дитина про мене в дитинстві,

і наполовину таким дурним, як думає

моя дитина- підліток зараз». 

Бути мудрими батьками для підлітка завжди було складно. Більшість підлітків бунтують і повстають, принаймні іноді, незалежно від розсудливості батьків. Але перше і найважливіше - підліткам необхідно (і вони хочуть цього), щоб батьки ними керували і навіть встановлювали строгі правила, як би вони не виступали проти. Їх гордість не дозволить їм відкрито визнати таку потребу, але в глибині душі вони завжди думають: «Хотілося б, щоб батьки встановили для мене точні правила, як роблять батьки моїх друзів».

Виховання підлітка - нелегке завдання. Але багато батьків чомусь вважають, що це твердження ніяк не належать до них, поки ... не зіткнутися з проблемою лицем до лиця. У підлітковий період слід бути особливо уважними до підростаючої людини і до вибору методів її виховання.

Ось, поради батькам підлітків: Головне у ваших взаєминах з дитиною – взаєморозуміння. Щоб його встановити, ви повинні проявляти ініціативу і не таїти образ. Не слід одразу ж виконувати будь які забаганки дитини, але й постійно уникати вимог дитини теж не варто. Якщо ви не можете або не вважаєте за потрібне виконати бажання сина чи доньки, потрібно пояснити - чому. І взагалі, більше розмовляйте зі своїми дітьми, розповідайте про свою роботу, обговорюйте з ними їхні справи, знайте їх інтереси і турботи, друзів і вчителів. Діти повинні відчувати, що ви їх любите, що в будь-якій ситуації вони можуть розраховувати на ваш пораду і допомогу, і не боятися глузування або зневаги. Підтримуйте впевненість дітей у собі, у своїх силах, у тому, що навіть за певних недоліків (які є у кожного) у них є свої незаперечні достоїнства.

Стратегія батьків - сформувати у дитини позицію впевненості: «Все залежить від мене, в мені - причина невдач чи успіхів. Я можу домогтися багато чого і все змінити, якщо зміню себе ». Дивуйте - запам'ятається! Той, хто виробляє несподіване і сильнее враження, стає цікавим і авторитетним. Що приваблює дитину в дорослому? Сила - але не насильство. Знання - згадайте, наприклад, одвічні «чому?» у малюків. На яку їх частку ви зуміли зрозуміло і повно відповісти? Розум - саме в підлітковому віці з'являється можливість його оцінити. Привертають увагу також вміння - тато вміє кататися на лижах, лагодити телевізор, водити машину, а мама малює, готує смачні пиріжки, розповідає казки...

Зовнішній вигляд - його в більшій мірі цінують дівчата. Життя батьків, їх звички, погляди роблять набагато більший вплив на дитину, ніж довгі повчальні бесіди. Ви хочете, щоб ваша дитина була міцною і здоровою? Тоді навчиться самі і навчіть дитину основам знань про свій організм, про способи збереження і зміцнення здоров'я. Це зовсім не означає, що ви повинні освоїти арсенал лікаря та призначення різних ліків. Головне - навчити організм справлятися з навантаженнями, насамперед фізичними, тому що вони тренують не тільки м'язи, але і всі життєво важливі системи. Звичайно, фізичні та будь-які інші навантаження повинні відповідати віковим можливостям дитини. До речі, тільки фізичні вправи, в тому числі і на уроках фізкультури, можуть пом'якшити шкоду від багатогодинного сидіння за партою. Так що не поспішайте звільняти дитину від фізкультури.

І абсолютно необхідно, щоб дитина розуміла: щастя без здоров'я не буває.

Скільки часу в тиждень ви проводите зі своїми дітьми? За даними соціологічних опитувань, більшість дорослих у середньому присвячують дітям не більше 1,5 години на тиждень! Як у цей короткий проміжок вмістити розмови по душам, походи в театр і на природу, читання книг та інші спільні справи? Звичайно, це не вина, а біда більшості батьків, які змушені проводити на роботі весь день, щоб наповнити бюджет сім'ї. Але діти не повинні бути надані самі собі. Добре, якщо є бабусі і дідусі, здатні взяти на себе частину проблем виховання.

А якщо їх немає? Обов'язково подумайте, чим займатиметься ваша дитина в години, вільні від навчання і приготування уроків. Спортивні секції (не забудьте самі поспілкуватися з тренером) не просто займуть час, а допоможуть зміцнити здоров'я і розвинуть рухові навички та вміння. У будинку дитячої творчості можна навчитися шити, будувати літаки, писати вірші. Нехай у дитини буде свобода вибору заняття, але вона повинна твердо знати: часу на неробство і нудьгу у неї немає. Бажання дорослих уникнути розмов з дітьми на деякі теми привчає їх до думки, що ці теми заборонені. Ухильна або викривлена інформація викликає у дітей необгрунтовану тривогу. І в той же час, не треба давати дітям ту інформацію, про яку вони не питають, з якою поки не можуть впоратися емоційно, яку не готові осмислити. Кращий варіант - дати прості і прямі відповіді на запитання дітей. Так що і самим батькам треба всебічно розвиватися - не тільки в області своєї спеціальності, але і в галузі політики, мистецтва, загальної культури, щоб бути для дітей прикладом моральності, носієм людських достоїнств і цінностей.

Не оберігайте підлітків від сімейних проблем. Як психологічних (навіть якщо сталося нещастя, чиясь хвороба або відхід з життя, - це загартовує душу і робить її більш чуйною), так і матеріальних (це вчить знаходити вихід). Підлітку необхідні позитивні і негативні емоції. Для успішного розвитку дитини корисно зрідка відмовляти йому в чомусь, обмежувати його бажання, тим самим готуючи до подолання подібних ситуацій у майбутньому. Саме вміння справлятися з неприємностями допомагає підлітку сформуватися як особистості. Роль дорослої людини полягає насамперед у тому, щоб допомогти дитині стати дорослим, тобто навчити його протистояти дійсності, а не тікати від неї. Відгороджуючи дитину від реального світу, нехай навіть з самими благими намірами, батьки позбавляють її можливості придбати життєвий досвід, знайти свій шлях. Ніколи не брешіть дитині, навіть якщо це продиктовано кращими переконаннями і турботою про її спокій і благополуччя. Діти якимось невідомим чином відчувають брехню в будь-якій формі. А тому, хто обдурив раз-другий, довіри чекати вже не доводиться. Якщо ви вже встигли наробити помилок у вихованні, вам буде важче, ніж на початку шляху. Але якщо в своєму вихованці ви виявите хоча б крапельку хорошого і будете потім спиратися на це хороше в процесі виховання, то отримаєте ключ до душі дитини і досягнете гарних результатів. Такі прості і ємні поради вихователям можна зустріти в старовинних педагогічних посібниках. Мудрі педагоги наполегливо шукають навіть в погано вихованій людині ті позитивні якості, спираючись на які можна домогтися стійких успіхів у формуванні всіх інших. Якщо ви зрозуміли, що були не праві, нехтували думкою сина чи дочки у важливих для них питаннях, не бійтеся зізнатися в цьому спочатку собі, а потім і дитині. І постарайтеся не повторювати цієї помилки знову. Довіру втратити легко, а відновлювати її довго і важко. Вам здається, що ваша дитина вас ненавидить. Деяких батьків настільки ранить така поведінка дітей, що вони починають відповідати їм тим же. Це неправильно.

Давши дитині зрозуміти, що ви любите її, незважаючи ні на що, ви швидше змусите її зм'якшитися і почати більше довіряти вам. У підлітковому віці діти починають оцінювати життя своїх батьків. Підлітки, особливо дівчатка, обговорюють поведінку, вчинки, зовнішній вигляд мам і тат, вчителів, знайомих, і постійно порівнюють. У якийсь момент результат цього зіставлення позначиться на ваших відносинах з сином або дочкою. Він може бути для вас як приємним, так і неприємним. Так що, якщо не хочете вдарити в бруд обличчям, починайте готуватися до цієї оцінки якомога раніше

За нашими спостереженнями, переважна більшість батьків «важких» підлітків звертається з проханням навчити їх, як вплинути на дитину, щоб вона стала «слухняною» (зручною), або пропонують самому консультанту вплинути на дитину навіть за допомогою гіпнозу.

Утім, непоодинокі випадки, коли батьки очікують від психолога інформації про особливості того, що відбувається з їх дитиною, щоб краще зрозуміти її і якимось чином змінити власну поведінку, приходять клієнти, які зацікавлені пошуком слабких місць у власній позиції і власних діях.

Крім типового маніпулятивного звернення, у ситуації батьків «важких» підлітків, що звернулися по консультативну допомогу, є багато спільного:

• за психологічною допомогою звертаються, коли проблема вже набула значних масштабів і певною мірою стала «застарілою». Не в останню чергу це пов’язане з хибними настановами щодо психологічного консультування як такого;

• за консультативною допомогою звертається хтось один з батьків, у переважній більшості випадків це мати дитини. Подальша робота і вплив на сім’ю відбувається саме через неї;

• батьки, що звернулися за консультацією звичайно мають підвищений рівень тривожності, або/та почуття провини, невпевненості у власних силах і здібностях вихователя. За нашими спостереженнями, загострене почуття провини насамперед пов’язане з особистісними рисами батьків: підвищеним рівнем тривожності, гіперсоціалізованістю (орієнтацією на досягнення і схвалення оточуючих), надмірною й невиправданою вимогливістю до самих себе як до батьків, так і до своїх дітей. Як правило, остання риса виявляється в мовленні клієнта через генералізації «завжди», «ніколи», «всі», модальні оператори «маю», «потрібно», «не маю права»;

• у сім’ї спостерігається викривлена комунікація, в якій особливий інтерес з погляду виникнення почуття провини, має дворівнева комунікація, що отримала в сімейній психотерапії назву подвійного зв’язку, або подвійного вузла (Д. Джексон, Г. Бейтсон, Д. Хейлі, Д. Вікленд, В. Сатір). Головними її ознаками є наявність двох протилежних за змістом вимог, що подаються на різних рівнях комунікації. Так, наприклад, на невербальному рівні дружина посилає чоловіку повідомлення, що може означати: «Покарай його по-чоловічому», а на словах каже: «Ти справжній садист, не роби так ніколи». Оскільки кожне з послань-вимог підкріплюється загрозою несхвалення або покарання, будь-яка дія чи її відсутність призводить до відчуття незадоволення.

1) батьки несуть відповідальність за те, щоб діти були щасливими, діяльними та повноцінними дорослими (міф частково закріплений законодавством). Насправді - батьки, опікуючи дітей, створюють лише умови для цього. У підлітковому віці додається нове завдання - допомогти набути незалежність та прийняти відповідальність за власне життя;

2) підлітки не мають права на помилки. Розвінчати цей міф батькам може допомогти пропозиція згадати власну помилку, яка допомогла отримати важливий досвід і зробити значущі висновки;

3) батьки не мають права на помилки;

4) батьки краще за дітей знають, що їм потрібно, розуміють їх ліпше, ніж ті самі себе. Насправді батьки іноді не вміють навіть розмежувати бажання дітей і їх потреби;

5) батьки повинні любити своїх дітей за будь-яких обставин. Насправді духовний зв’язок (любов) існує в будь-яких ситуаціях, але це не означає, що будь-яка поведінка дитини завжди повинна подобатись і заохочуватися. Батьки мають право сердитися на дитину і конструктивно проявляти навіть свої негативні емоції;

6) батьки повинні мати владу над своїми дітьми. Насправді діти впливають не меншою мірою на батьків, аніж вони на них, бо вміють використовувати слабкості батьків. До того ж підлітки стають умілими маніпуляторами через те, що інші способи прояву владності: гроші, уміння, громадські зв’язки - їм поки що недоступні. Діти - особи з вільною волею, вони мають право на вільне волевиявлення, на самовизначення;

7) знання про те, як бути гарними батьками, приходить само по собі. Насправді частіше ми наслідуємо прийоми виховного впливу власних батьків, іноді неефективні і навіть згубні або просто застарілі. Потрібно набувати певних навичок, відмовляючись від стереотипів і неефективних неусвідомлюваних шаблонів.

Деякі істини, які протистоять міфам:

 1) будь-яка поведінка має причини; щоб впливати на поведінку, потрібно їх розуміти. Кожна людина (свідомо чи несвідомо) намагається чинити якнайкраще, схильна самовиправдовува-тись, якщо вчинки не є доцільними. Незнання і нерозуміння потреб дитини, мотивів її поведінки призводить у разі використання сталих методів впливу до ефекту « самопосилення порушення» : чим більше дитина прагне самостійності і чим більше батьки намагаються її контролювати, тим більше вона намагається вийти з-під контролю;

2) більшість дітей зазнає подібних ускладнень. Ви не одні. Пояснити батькам це, допомогти згадати знайомих дорослих, які свого часу були «важкими» підлітками, а тепер є цілком гідними людьми - означає в консультативній роботі знизити надмірний тиск ситуації на батька, його надмірну тривогу чи почуття провини;

3) у батьків також є права на увагу, повагу, порозуміння, свободу тощо. Ви не повинні бути «послідовними». Якщо якісь прийоми не спрацьовують, спробуйте щось інше;

4) батьки мають право на помилку. З метою тлумачення цього принципу психологу-консультанту слід пояснити клієнтові, чим помилки відрізняються від досвіду і як отримувати зворотний зв’язок з негативним досвідом, а також допомогти проаналізувати вимоги (вірогідно надмірні і нереалістичні) батька до себе, як до людини, що має певні виховні обов’язки:

- батьки користуються виховними прийомами, які раніше спрацьовували, але тепер не є ефективними й спричиняють лише поглиблення протиріч (феномен «самопосилення порушення» (Е. Ейдеміллер)). Серед цих прийомів залякування, підкуп, гіперконтроль, покарання, маніпулювання почуттям провини, ігнорування тощо;

- нерозуміння мотивації підлітка, відчуття втрати контролю над підлітком і над виховною ситуацією в цілому призводить до відчуження від нього, подальшої втрати розуміння та контролю. Втрата емпатії як основи спілкування батьків з дітьми ілюструє, наприклад, ситуація, коли мати не може виконати просте «перевтілення» - поставити себе на місце власної дочки і описати (хоча б гіпотетично), що вона відчувала, про що думала в момент конфлікту;

- для багатьох батьків, що звернулися по психологічну допомогу, актуальною є проблема свідомої саморегуляції емоційних станів. Ситуація спілкування з підлітком спроможна викликати в когось з них агресивність, або, навпаки, розгубленість і навіть страх, які зводять нанівець усі спроби конструктивного розв’язання протиріч. Тому озброєння батьків навичкам саморегуляції розглядається нами як окреме завдання консультативної роботи.

Таким чином, можна бачити, що батьки нібито опиняються в багатьох «замкнутих колах», серед яких найголовнішими є такі. Застарілі (неефективні) прийоми виховного впливу спричиняють посилення небажаних відхилень у поведінці підлітка, що призводить до зростання тиску громадської думки на батьків і посиленню в них нервового напруження, відчуття тривоги, провини і, як наслідок, викликає нові спроби вплинути на підлітка застарілими методами. Проблеми в спілкуванні призводять до відчуження батьків від підлітка через дію захисних механізмів («Це не моя дитина» , «Заберіть її від мене, робіть з нею що завгодно»), що викликає дедалі більше нерозуміння його потреб та мотивів, тих чи інших вчинків, що, у свою чергу, призводить до проблем у спілкуванні і загострення почуття провини. Умовно кажучи, розгубленість, почуття провини можуть бути пов’язані не лише з тим, що батьки роблять (або з тим, чого вони не роблять), але й з тим, що вони відчувають до власних дітей.

З метою подолання відчуження від дитини на перших етапах надання консультативної допомоги нами пропонується вправа, під час виконання якої батьки, що звернулися за консультацією, розповідають про конфліктну ситуацію, що мала місце в спілкуванні з підлітком від особи самого підлітка.

Під час повторних консультативних зустрічей можуть бути застосовані елементи поведінкового тренінгу з метою озброєння батьків навичками саморегуляції. Батькам стануть в пригоді елементарні знання з теорії аутотренінгу, релаксаційні вправи, медитативні техніки або техніка «якоріння ресурсних станів» (НЛП).

Досить продуктивним є озброєння батьків навичкам асертивної поведінки, серед яких техніка гідної відмови, «Я-висловлювання».

В історії психологічної науки накопичено багато ідей щодо того, яких принципів повинні дотримуватись батьки у своїх відносинах з дітьми. Не буде перебільшенням твердження, що кожна психологічна школа намагалася сформувати свої уявлення про те, що є бажаним у цих відносинах і чого слід уникати, щоб не припустити відхилень у розвитку і поведінці дітей. Наведемо лише деякі з них.

Р. Дрейкус розглядає погану поведінку як діяльність дитини, зусилля якої, орієнтовані на досягнення певної мети, спрямовуються в неправильне русло. Поняття про чотири мети спираються на припущення А. Адлера, що люди - це соціальні істоти, чия поведінка цілеспрямована і основне бажання яких - бути частиною групи. В основі будь-якої небажаної поведінки дитини можуть міститися такі цілі:

• вимога уваги або комфорту;

• бажання показати свою владу або демонстративне непідкорення;

• помета, відплата;

• ствердження власної неповноцінності.

Мета психологічної допомоги батькам, за Дрейкусом, - допомогти їм і дітям засвоїти якомога більше слушних типів взаємодії. Взаємодія повинна будуватися на основі принципу рівних цінностей і взаємної поваги. Головне завдання сімейного виховання - допомогти дитині стати компетентною людиною, яка застосовує конструктивні засоби для формування почуття власної гідності і досягнення певного положення в суспільстві

У роботах О.В. Сидоренко (опис і застосування методів адлері-анської терапії) наголошується на необхідності дотримуватися певних способів вербальної взаємодії з дітьми, які сприяють побудові демократичних стосунків з ними:

• констатуючих описів;

• відтворення дій і слів дитини;

• стимулюючих висловлювань;

• щирих і відкритих відповідей.

Американський дитячий психотерапевт X. Джайнотт вважав, що батькам необхідно будувати спілкування з дітьми на трьох основних принципах:

1) У будь-яких ситуаціях батьки повинні прагнути підтримувати позитивний образ «Я» у дитини;

2) слід говорити про ситуації, вчинки дитини, уникаючи осо-бистісних негативних оціночних суджень. Висловлювання дорослого не повинні містити діагнозу та прогнозу подальшого розвитку дитини;

З) дорослий у спілкуванні завжди має бути ініціатором пропозицій щодо кооперації. Ця пропозиція не повинна вичерпуватися прямою вказівкою на відповідний спосіб дій, а має розкривати перед дитиною можливості самостійного розв’язання проблемної ситуації.

Останнім часом все більше вітчизняних психологів спирається на принципи гуманістичної психології А. Маслоу, Г. Оллпор-та, К. Роджерса, Ш. Бюллер, Р. Мея. Підґрунтям для розвитку цього напрямку в Україні стали ідеї М.М. Бахтіна про діалогічну природу людського спілкування, людської особистості, педагогічні ідеї Г. Ващенка, В. Сухомлинського про ставлення до дитини і її духовного життя як до абсолютної самодостатньої особистості. Цей підхід до вивчення людини застосовується Л.А. Пет-ровською, А.У. Харашем, Г.А. Ковальовим, О.Є. Смирновою, О.Ф. Коп’євим та ін.

Особливості діалогічного спілкування:

• рівність позицій вихователя й вихованця, за умови якої відбувається взаємний вплив, формується здатність ставати на позицію іншого;

• відсутність оцінювання, повне прийняття, повага і довіра;

• формування у вихователя й вихованця схожих установок щодо ситуації;

• особливе емоційне забарвлення спілкування, щирість і природність прояву емоцій, взаємопроникнення у світ почуттів;

• здатність учасників бачити, приймати і активно застосовувати широкий і різноманітний спектр комунікативних засобів, у тому числі й невербальних.