Історія школи №68 розпочинається з 1935 року, коли вона була побудована. За матеріалами обласного архіву, в першому ж 1935-1936 навчальному році в школі було відкрито 21 клас, у школі навчалося 834 учні, працювало  42 вчителі.

      Першим директором школи була Білоконенко Софія Капітонівна, завучами Новиков Панас Юхимович і Куделя Тамара Гаврилівна.

          Трохи пізніше школу очолив Фоменко Іван Свиридович.

Директор школи Фоменко І.С. (в центрі)

Куделя Т.Г. разом з учнями школи

 В школі, крім класних кімнат були обладнані майстерні з обробки дерева й метала (вони знаходились там, де зараз у школі їдальня), фізичний, хімічний, біологічний кабінети. Школа була українською, заняття проводилися в одну зміну.

    З перших днів існування школи №68 учителями й учнями в ній був організований і існував до початку Другої світової війни форпост, завдання якого було підвищувати культурний рівень населення мікрорайону: по суботах у дворі школи розпалювали вогнище, співали хорові пісні, влаштовували концерти художньої самодіяльності, спортивні змагання.

Учні 6-а класу (1938р., класний керівник Волошина П.М.)

      Люди з задоволенням ішли сюди, бо тут було цікаво й весело. Крім того, в шкільному кінозалі кілька разів на тиждень демонстрували фільми: "Чапаєв", "Світла путь", "Волга-Волга", та інші.

   В 1940 році статус школи був змінений: вона стала обласною спецшколою з особливим режимом для важковиховуваних дітей.

    Директором в ній з 1940 по 1941 роки був Ковура Панас Андрійович, про що свідчать його автобіографічні відомості, завучем був призначений Ватченко Олексій Феодосійович, а завучем молодших класів продовжувала працювати Куделя Тамара Гаврилівна. Тамара Гаврилівна згадувала, що Панас Андрійович був високий, ставний, на диво рухливий, швидкий. Він з великою повагою ставився до кожного - дорослого чи підлітка. І вчителі, і вихованці тяглись до Панаса Андрійовича, виконували свої обов'язки сумлінно, якнайкраще, щоб заслужити його похвалу.

   З 1940 року в школі працювала вчителькою Варвара Костянтинівна Ілляшевська, яка зразу ж завоювала авторитет серед учнів та педколективу за вміння знайти підхід до кожного учня, за душевність та вимогливість.

      Коли чорним смерчем в життя нашої країни ввірвалась війна, випускники школи, старшокласники, як і вся молодь, стали на захист честі й незалежності Батьківщини.

    Готуючись до оборони Дніпра (Дніпропетровська), міськком партії та міськвиконком в липні 1941 року звернулись до мешканців міста з проханням приносити порожні пляшки для наповнення їх запалювальною сумішшю, щоб боротися з ворожими танками, які наближались до Дніпра (Дніпропетровська). Люди відразу відгукнулись на заклик, і в дворі школи №68 з'явилася величезна гора пляшок, які тут же заповнювалися відповідною рідиною і відправлялись захисникам міста. Це робили бійці військової частини Червоної Армії, яка розташувалась у приміщенні школи в червні-липні 1941 р. Під час бомбардування населення навколишніх вулиць шукало захисту від бомб у просторому підвалі школи.

      У період фашистської окупації в школі розташувалась італійська військова частина. У всіх класах і коридорах італійські солдати зірвали підлогу, віконні рами, щоб палити вогнища, на яких вони готували їжу. Всі стіни приміщення школи розмалювали вугіллям: зображені були італійські пейзажі, море, жінки.

    Улітку 1942 року, коли італійська частина була кудись переведена, у дворі школи спостерігалось велике пожвавлення: в школу і з неї снували вантажівки з будматеріалами, всюди чулись команди німецькою мовою. Мешканці не розуміли: що тут відбувається?

      Про плани німців дізнались юні підпільники: фашисти хочуть побудувати в школі пересильний концтабір. Для цього вони заклали фундамент для цегляної стіни, яка загородила б концтабір, з боку вулиці Делегатської. А в фасаді школи пробили наскрізь два високих і широких в"їзди в шкільний двір. В одні ворота машини виїжджали, в інші в'їжджали. Машини, очевидно, повинні були привозити в концтабір людей, розвантажуватись і їхати через інші ворота. Фундамент цієї стіни зберігся. І тільки навальний наступ Радянської Армії не дав можливості здійснити німцям цей план. У вересні 1943 р. Лівобережжя було звільнено. Що собою являла будівля школи після визволення Дніпра (Дніпропетровська) від німецько — фашистських загарбників? Закіптюжені стіни (дах був зруйнований артилерійськими снарядами під час боїв) з проймами для вікон і дверей, зі зруйнованими перекриттями між поверхами. В приміщенні школи і в дворі — величезні купи уламків цегли, штукатурки, понівеченої арматури. Амурчани дуже хотіли пошвидше відновити 68 школу, яка займала так багато місця в їх довоєнному житті. АНД райвиконкомом, адміністрацією школи №68 (заняття проводилися в чудом уцілілому приміщенні школи №63), квартальними комітетами були організовані підготовчі роботи по відновленню будівлі. В цьому брали участь не тільки дорослі мешканці, а й школярі. Армія ентузіастів очистила приміщення школи і шкільний двір від величезних завалів сміття та бруду. Мили, фарбували, міняли вікна і двері, склили шибки тощо. Працювали з вогником: дуже хотілось по швидше створити нормальні умови для навчання і дітям, і дорослим, яке було перерване війною.

У 1944 році відразу після повернення з фронту школу очолив Коцило Андрій Федорович.

      Сповнений ентузіазму, він відразу енергійно взявся за відбудові шкільного приміщення. У той час навчально-педагогічний процес відбувався у приміщенні школи № 63, і більшість вчителів працювали одразу у двох школах. Будівля ж нашої школи була зруйнована під час відступу з Дніпра (Дніпропетровська) німецьких окупантів.

     День урочистого відкриття школи, 1 вересня 1948 року, був світлим і радісним: над будиночками Амур-Чорнозему знову височив форпост освіти.

     Крім денної школи в її будинку відкрилася і вечірня школа робочої молоді №15. Вона була переповнена юнаками та дівчатами, яким війна завадила одержати середню освіту, і тепер у них з з’явилася можливість, поєднуючи роботу з навчанням, надолужити втрачене.

 
Колектив вчителів школи № 68 (1947 рік).
З  1967 р. по 1973 р. директором школи був  Зубаха Олексій Герасимович
Зубаха Олексій Герасимович
Зубаха О.Г. вручає золоту медаль випускниці
Школу завжди очолювали талановиті та досвідчені педагоги

Д`яконова Раїса Федорівна

директор школи з 1977р. по 1982 р.

Булана Віра Андріївна

директор школи з 1982р. по 1991р.

Рогальська Лідія Володимирівна,

директор школи з 1992р. по 2005 рік

Гожа Людмила Валентинівна,

директор школи з 2010р. по 2011 рік

Мількевич Юлія Леонідівна,

директор школи з 2011 року.

       Сьогодні школа - це сучасний навчально - виховний комплекс з досконалою навчально - методичною роботою, висококваліфікованими фахівцями, розвиненою матеріально - технічною базою, ІКТ, традиціями. Школа розвивається, іде в ногу з сучасністю, досягає все нових і нових звершень, що дає можливість учням школи розвиватися, отримувати знання і ставати справжніми громадянами своєї України.