НАШІ ГЕРОЇ

СТАРАЯ ФОТОГРАФИЯ

Старая пожелтевшая фотография довоенного времени - единственное, что осталось от старшего брата моего отца. И еще - скупое извещение: «Ваш сын, Дудниченко Николай Аристархович, пропал без вести в сентябре 1941 года».

Много слез пролила его мать, моя бабушка Лена, над этими реликвиями. Она ждала его до последней минуты своей жизни.

Колька был веселым, озорным, трудолюбивым парнем. Старший в семье, всегда был надежным помощником родителям и примером для младших братьев и сестер. Рано пошел работать, узнал тяжесть шахтерского труда. Любил технику, постоянно возился с какими-то железками. Мечтал стать военным – танкистом или летчиком. Но не суждено…

Николая призвали в ряды Красной Армии осенью 1940 года. Сначала в учебный батальон в Белоруссии, а потом – служба в артиллерийском полку.

Войну встретил в Прибалтике. Там и сгинул в страшном омуте битвы.

Сколько таких как он: молодых красивых здоровых парней забрала война! Сколько могил известных и неизвестных героев разбросано по всей нашей многострадальной земле!

Светлая им память!

 

 

 

МУЖНЯ ВЧИТЕЛЬКА.

На будівлі нашої школи є меморіальна дошка на честь славної підпільниці, вчительки нашої школи Варвари Костянтинівни Ілляшевської. Вона працювала у школі не дуже довго – трохи більше року, але і учні, і колеги – вчителі встигли полюбити її за професіоналізм, доброзичливе ставлення до людей та за безмежну любов до Батьківщини.  В роки окупації вона була учасницею підпільної організації, допомагала сім’ям фронтовиків, розклеювала листівки, Разом з іншими патріотами фашисти схватили відважну жінку, довго катували, а потім стратили.

Героїня загинула, але пам'ять про неї  живе у наших серцях. На її честь названа вулиця у Амур – Нижньодніпровському районі.

 

 

Естафета пам'яті

 

        Книш Сергій Дмитрович, народився у місті Дніпропетровську у 1913 році. Був танкістом, пройшов фронтовими дорогами до Кенігсберга. Війну закінчив у званні майора. Нагороджений бойовими нагородами: орденом «Червоної Зірки», орденом Вітчизняної війни та іншими. Помер у 1989 році.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Сапай Клавдія Іванівна (1924-1992 р.). пройшла всю війну сан. інструктором. Військове звання молодший сержант. Під кулеметним вогнем, під розривами бомб та снарядів винесла багато поранених бійців та врятувала їм життя. За участь у Великій Вітчизняній війні нагороджена орденами та медаллю «За відвагу».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Вершков Петро Григорович, народився у 1925 році, пішов на війну 17-ти річним юнаком. Після проходження курсу молодого бійця був направлений у 254-ий зенітний полк. Брав участь у боях під Курськом, форсуванні Дніпра. Пройшов дорогами війни до польських кордонів. Мав багато нагород. Помер у 1991 році.

 

 

 

 

 

 

 

 

     Гальченко Андрій Давидович, народився у 1924 році  в  Полтавській області. Свій бойовий шлях розпочав під Сталінградом, а потім гнав фашистів до Курської дуги. Був нагороджений медаллю «За відвагу». Загинув у 1943 року при виконанні бойового завдання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Дерев´янко Свиридон Степанович, 1909 року народження. Був призваний до лав Радянської Армії  у 1933 році до 132 стрілецького полку. Брав участь в обороні Київа, Москви. У січні 1944 року був поранений, а потім демобілізований. Бойові нагороди: медаль «За перемогу над Німеччиною», орден Вітчизняної війни ІІ ступеню.

 

 

 

 

 

 

    Копаницю Анатолія Івановича війна застала в місті Дніпропетровську. Було йому тоді 15 років. На фронт пішов у 1944 році, після нетривалого навчання. Дійшов з боями до міста Ковельська у складі 52-го стрілецького полку. Потім потрапив до школи молодих командирів, де і зустрів день Перемоги. Має багато бойових нагород.

 

 

 

 

 

 

 

 

    Срібненко Гнат Єфремович, (на фото в центрі) на війні був розвідником 668 - го полку 152 дивізії. Він звільняв Дніпропетровськ, Кривий Ріг. Був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ 2-го ступеню, медалями «За перемогою над Німеччиною», «За відвагу» та багатьма іншими. Помер у 1982 році.

 

 

 

 

 

 

     Зновенко Микола Феодосійович, (на фото зліва) – народився 16.08. 1914 року у місті Краснограді. Під час війни обороняв Ленінград протягом всієї блокади, був поранений, лікувався у госпіталях. У 1944 році, як інвалід війни, повернувся до дому. Нагороджений орденами та медалями.  

 

 

 

 

 

 

 

    Пелих Іван Іванович, 1924 року народження. До Червоної Армії був призваний у 1943 році після звільнення Дніпропетровська. Потрапив на Ленінградський фронт в 3 окрему зенітну бригаду. Потім служив радистом у взводі управління. Після Перемоги над фашистами був переведений служити на Далекий Схід. У кінці 1945 року демобілізувався у званні сержанта. Бойові нагороди: орден Вітчизняної війни ІІ ступеню та 9 медалей.

                               

 

 

 

 

 

 

      Просяник Василь Андрійович, (на фото справа) народився в селі Спаському Новомосковського району. До лав Радянської Армії призваний у 1943 році. Служив мінометником у зенітній батареї. У бою за село Аули (1943 рік) був смертельно поранений. На знімку зліва – його друг, Бабутський Петро Мефодійович, лейтенант. Загинув у 1944 році у Румунії.        

 

 

 

 

 

 

       Індюшкін Архип Дмитрович, народився 17 лютого 1905 року. Служив з 24 червня 1941 року в авіації, ремонтував військові літаки, будучи слюсарем в авіаційній частині. Робота випала нелегка: по кілько діб він і його товариші не відходили від бойових машин, щоб як найшвидше підготувати їх до бойових вилетів. Одного разу Архип Дмитрович працював майже три доби не спавши, і знесилений, заснув прямо біля мотора літака. Він приймав участь у дуже важких боях за Україну і Польщу. Закінчив свій бойовий шлях у Берліні. Нагороджений багатьма орденами та медалями.            

 

 

 

 

 

 

          Великий Александр Васильевич  родился 25 сентября1925 года.

Участвовал в форсировании Днепра, освобождении Днепропетровской области, Белоруссии, Кёнигсберга, Восточной Пруссии, взятии Берлина. Закончил войну 12 мая в Праге.

Награжден: медалью «За взятие Берлина», «За Победу над Германией, 2 ордена  Красной Звезды, 2 ордена Отечественной войны и многими другими медалями.

Умер Александр Васильевич 24 апреля 2008 года.                 

 

 

 

 

 

 

     Гнедаш Семен Петрович народився 28 квітня 1912 року в селі Чаплинка Дніпропетровської області. В   1934 році вступив до партії і працював в сільській раді. З перших днів війни за наказом партії був направлений до партизанського загону  імені Котовського, який діяв у  Придніпровських плавнях. В грудні 1941 року був схоплений фашистами. Подальша доля його невідома.